Якщо у вас є житло чи можете надати роботу для переміщеної особи з України, ваша пропозиція є дорогоцінною. Але ви повинні зробити це максимально чітко.
За останні тижні багато українців шукали притулку в регіоні, щоб уникнути війни, всі були розміщені в тимчасових приміщеннях або в оселях друзів. Але тепер настав час знайти місце, яке вони сприйматимуть як власне. Однак попит і мала кількість існуючих пропозицій не дають належної відповіді на визначені потреби.
Приклади наводить Юлія Григор’єва, речниця української громади, яка з самого початку цілодобово відповідає на всі запити.
«Ми отримали пропозицію на квартиру. Власник живе в Алгарве, але в будинку немає ні води, ні електрики, і тільки власник може підключити дані комунальні послуги. Ще один будинок був доступний, але без меблів та техніки. Ми не можемо переселити людей без мінімальних умов», – пояснює віна.
Інший приклад стосується сім’ї, яку прийняли до будинку в одній з громад в муніципалітеті Лейрія, де протягом кількох років працював громадянин України. «Перебування в будинку тривало кілька днів, навіть не повний тиждень, тому що людина передумала і зателефонувала, що все-таки у нього немає роботи, і сім’я має піти. Люди відчайдушно попросили у нас допомоги на муніципальному стадіоні і ми знайшли їм там місце», – пояснює вона.
Стадіон розрахований на 54 ліжка і наразі вже заповнений.
Більшість прийнятих сімей мають намір залишитися в місті Лейрія, каже Юлія Григор’єва, «тому що вони вже створюють тут якісь зв’язки, і змінювати щось завжди важко – вони вже і так кардинально змінили свої життя», але відсутність житла дуже ускладнює процес. Якщо в останні місяці попит більше не міг відповідати пропозиції, то з війною ситуація погіршилася.
«Мені багато хто телефонує, і я не можу сказати, що пропозицій наразі багато, ні, їх немає. З'являються деякі будинки. Мені недавно зателефонували і запропонували приміщення, не дуже просторе, але достатнє для сім’ї з однієї матері та двох дітей. Можливо, я теж зможу влаштувати їх на роботу, але це ще не гарантовано. Біженці трохи бояться зобов’язань, бояться, що не зможуть згодом відмовитись», – пояснює вона.
Для тих, хто хоче запропонувати житло, чи для тих, хто його шукає, запевняє речниця української громади, “умови мають бути дуже чіткі», щоб біженці відвідували житло, знайомилися з приміщеннями та уточнювали всі деталі.
«Розкажіть про всі умови з самого початку: хочете просити оренду чи ні, яка вартість, на який термін буде будинок, чи є техніка та меблі, чи витрати на воду, світло та газ вже включені. Це все має бути сказано. Тому кожен з самого початку має знати, на що може розраховувати». Вона також нагадує, що коли хтось погоджується прийняти переміщену особу у свій будинок, там реєструється офіційна адреса цієї особи, «що також є певним обов’язком».
«Люди з самого початку дуже охоче допомагають, і ми можемо лише подякувати, але всі повинні розуміти, як усе працює, і що є люди, які можуть залишити в себе когось лише на два місяці, а інші – на набагато довше. Одні оплачують витрати, інші ні. Тому важливо бути чесним із самого початку, тим хто допомагає, чи тим, хто цю допомогу отримує».
Те ж саме стосується пропозицій роботи.
Наразі переміщені особи, які перебувають у Лейрії, відвідують інтенсивний курс португальської мови, який фінансується Центром зайнятості Лейрії.
Переважно це жінки працездатного віку, як і в більшості випадків, які отримала країна. Люди, які перебувають у Центрі тимчасового притулку, мають економічну, педагогічну чи перукарську/естетичну освіти. Вони воліли б працювати у своїй галузі, але «усвідомлюючи труднощі з пошуком роботи», вони також готові працювати в інших професійних сферах.
Однак більшість пропозицій, які доступні, знаходиться за межами центральної частини міста Лейрія, і тут транспорт працює як «гальмо». Без автомобіля чи громадського транспорту можливість переміщення переселенців більш обмежена.
«У нас була пропозиція в районі Фатіми на десять осіб, від фірми з пошиття, але туди немає громадського транспорту, ані можливості поселити людей у цьому місці. Тому прийняти цю пропозицію було неможливо», – каже Юлія Григор’єва.
Ще проблема це «мінімальна заробітна плата, тому що в багатьох випадках працює лише одна людина, і навіть недостатньо оплатити оренду в місті Лейрія, харчування та інші витрати. Ми також повинні це розуміти. Не варто приймати пропозицію, якщо вона створить додаткові проблеми. Ми всі це усвідомлюємо», – каже вона.
Водночас речниця підкреслює, що «ніхто не повинен боятися наймати українця». «Ті, хто працює з українцями, які живуть тут багато років, знають, що вони добре освічені, виховані, культурні люди і є великим надбанням для будь-якого роботодавця. Мова вивчається, хто хоче розуміти, той розуміє», – каже вона.
Незважаючи на те, що процес інтеграції протікає не так швидко як в інших частинах області, Юлія Григор’єва залишається впевненою, що все вирішиться.
Допомога – з житлом, працевлаштуванням чи речами – має бути повідомлена офіційним організаціям (муніципалітетам, соціальному забезпеченню, IEFP,...) та самій Юлії, щоб процес проходив усі рекомендовані кроки та можна було підтвердити інтеграцію біженців найвірнішим чином.
Регіон продовжує приймати багато біженців, у домівках членів сім’ї чи друзів, які часто залишаються непоміченими і які, незважаючи на можливість спочатку розмістити цих людей, згодом можуть ускладнитися.
Першим кроком має бути реєстрація в SEF та запит на тимчасове звання переміщеної особи, щоб вони могли отримати необхідну документацію та отримати номери соціального страхування та фіскальний номер.
Щодо «решти», Юлія каже, що «все можна рішити, допомога величезна», і сім’ї, навіть після інтеграції, продовжують супроводжуватися волонтерами з муніципалітету та української громади, що проживає в Лейрії. Переклад з оригіналу: Diana Naryzhenko
