Саме на стоянці стадіону міста Лейрія в ці дні можна часто зустріти Ксенію Котову. Вчора, як і позавчора, громадянка України зголосилася допомогти організувати пожертвувані громадою Лейрії товари, які будуть відправлятися до кордону України.
Незважаючи на енергію, яку вона проявляє під час роботи на стадіоні, дивлючись на Ксенію Котову, можна легко зрозуміти, що вона виснажена. У розмові з РЕГІОНОМ ЛЕЙРІЯ вона пояснює чому.
«У мене мама в Києві, на околиці міста, і вона не може приїхати. Місто оточене [Ксенія Котова розчулюється]. Моє серце розривається. У мене є дядьки, двоюрідні брати, друзі, це непросто. Було би легше, якби вони сюди приїхали. Так має бути, я маю щось зробити. Сидіти вдома, в ліжку, нічого не вирішує. Я маю щось зробити», – каже іммігрантка, яка обрала Лейрію для життя, як і її сестра. Вона прожила у Лейрії десять років, потім повернулася на батьківщину і знову приїхала уже у 2019 році.
Мати Ксенії – жінка вже похилого віку – залишається в українській столиці. Ксенія Котова має можливість спілкуватися з нею «майже щодня», і «останні два дні [обстановка в Києві] більш-менш спокійна». «Вона все ще вдома і не може вийти. Вона теж одна», – каже Ксенія, і очі її знову наливаються сльозами.
Вчора, у четвер, головною турботою Ксенії Котової було допомогти та знайти рішення для подруги, яка подзвонила їй із Польщі, куди вона втекла з двома племінниками. «У неї є лише паспорти дітей і нажаль немає документів, що підтверджують, що вона їхня тітка. Мама [племінників] залишилася в Києві і їздить з ними, одному 2 роки, другому 9. Вона подзвонила мені, бо у неї за межами країни нікого немає; вона запитала, чи можна щось зробити, так як хотіла переконатисяся, що під час подорожі немає ніякого ризику. Вона намагається купити квитки, щоб приїхати сюди з Польщі», – пояснює Ксенія.
У розмові з членами міської влади Лейрії та представником української громади, який також старається відповідати на прохання про допомогу, Ксенія Котова дізналася, що її подруга може приїхати в Лейрію з неповнолітніми племінниками. Всі юридичні питання будуть вирішені після прибуття. «Мені сказали, що з документацією немає проблем і що тут можна розглядати справу, як і інші, які уже розглядаються. І вони допоможуть всім, чим зможуть», – сказала вона з явно більшим полегшенням.
Подолання цього «бар’єру» все ще не заспокоює Ксенію Котову. Треба повертатися до роботи. Є багато справ. «Від усього серця я дуже вдячна кожному [хто робить свій внесок]. Я бачу цю солідарність, і це дуже добре. Ми дійсно хочемо, щоб війна припинилася», – підкреслює Ксенія.
