Assinar
SOS Україна

Дистанційні заняття остання нитка, що пов’язує українських вчителів до “звичайного життя”

Перед комп’ютером чи мобільним телефоном, за тисячі кілометрів від України, є дві вчительки мікробіології та фортепіано, які продовжують навчати тих, хто залишились в країні.

Лілія Войнова, її дочка та двоє онуків перебувають у прихистку в Монте-Редондо, з 26го березня Жоакім Дамасо Joaquim Dâmaso

Серед уламків війни ще є ті, хто зберігають якийсь зв’язок із “попереднім життям”. Йдеться про 51-річну Лілію Войнову та 42-річну Людмилу Полоренко, які продовжують викладати, але з тимчасового притулку Монте-Редондо.

30 річна викладачка фортепіано Лілія Войнова навчала дітей 6, 15 та 16 років у музичній консерваторії в Першотравенську Дніпропетровського району. У розмові з нашою газетою вон розповідає, що у неї було багато студентів з нагородами та студентів з інших країн.

З приходом пандемії їй довелося розпочати викладання з дому, процес, який повторився цього року, у лютому, з оголошенням надзвичайного стану.

Зараз, далеко від дому та в умовах війни, вона користується соціальною мережею Viber та фортепіано, яке їй запропонував центр для продовження навчання. Є близько 12 студентів, які підключаються з України, щоб мати доступ до теоретичних занять  тричі на тиждень, і практичних занять один раз на тиждень. Іноді, коли мережа дозволяє, викладачка також контактує з іноземними студентами.

Той факт, що Лілія може продовжувати займатися своєю професією, хоча й іншим способом і рідше, трохи відволікає від того, що відбувається в країні її походження. Але «фізичного контакту зі студентами» поки що бракує, нарікає вона.

Лілія Войнова з донькою та двома онуками перебуває в Монте-Редондо з 26 березня. Вони виїхали з України 22 числа, щоб уникнути щоденних обстрілів. Через напади росіян на потяги їх довго затримали на кордоні, – розповідає Лілія, пояснюючи, що її чоловіка, 75-річну матір та батька довелось залишити.

Людмила Полоренко залишила чоловіка та батьків у Миколаєві, щоб захистити дітей від війни Фото: Жоакім Дамасо

Людмила Полоренко приїхала за кілька днів до Лілії, точніше 19 березня. Вона покинула місто Миколаїв 14-го з двома дітьми 8 і 9 років, переховуючи кілька днів від хаосу війни. Вона зізнається, що «якби не їхня безпека, я б ніколи не залишила країну». Там залишився її чоловік, воює, і батьки, які не хочуть залишати батьківщину.

Саме в Чорноморському національному університеті імені Петра Могили Людмила була професором мікробіології. Сьогодні вона продовжує викладати, але нечасто і менше  молоді, тому що частина студентів мала піти в армію.

А оскільки дослідження «на даний момент не є пріоритетом», роботи розміщуються на платформі Moodle, без обумовленої дати здачі. Коли це потрібно, студенти телефонують через Zoom, використовуючи комп’ютер, який також надав центр.

Обидва вчителі вдячні за прийом і підтримку, яку вони отримують у Португалії. Лілія Войнова невтомно повторює, що вдячна за можливість, яку надали їй усі волонтери «вижити та зберегти життя» доньки та онуків. Незважаючи на те, що він ніколи не був у Лейрії і не знає нікого тут, він каже, що вже знайшов «багато друзів» у Монте-Редондо.

Щодо повернення в Україну, то воно в планах Людмили Полоренко, але ще треба подумати. Вона знає, що «у найближчі три-чотири роки все одно буде небезпечно повертатися через залишені міни в місті».

Навпаки, є також молоді люди, переміщені по всьому регіону Лейрії, які навчаються в дистанційних класах в українських школах.

Інтеграція в школах менше, ніж бажано

Хоча в кількох муніципалітетах усі діти та молодь вже навчаються в навчальних закладах – так у Баталії, де 47 дітей, які прибули, вже відвідують школу, в Помбалі 16 дітей, у Лерії поки не вистарчає половини.

З 96 українців шкільного віку, які проживають у муніципалітеті, 50 відвідують школу, але 46 досі не з’явились у приймальні Монте-Редондо.

У заявах для REGIÃO DE LEIRIA, радник, відповідальний за освіту, Анабела Граса, пояснила, що «не мало сенсу» відправляти їх у школу цього тижня, оскільки починаються канікули. Ідея, за її словами, полягає в тому, щоб зробити інтеграцію на початку 3-го періоду навчального року, тобто після Великодня.

Для того, щоб процес протікав максимально гладко, служби дій та соціального розвитку муніципалітету Лейрія (CML), а також команда PIICIE – Інтегрований та інноваційний план боротьби з шкільною невдачею міжмуніципальної громади с. Регіон Лейрія, працюють разом, щоб супроводжувати дітей у перший день у школі.

Ці 46 дітей та молодих людей, пояснює вона, будуть розподілені в Маразеш, Аррабальде, базову та середню школу Енріке Соммера в Масейрі, середню школу Домінгуш Секейра, в Лейрії, професійну школу Лейрія та шкільну групу Rainha Santa Isabel в Каррейрі.

Також у рамках шкільної інтеграції віце-президент Інституту соціального забезпечення (ISS) Катаріна Марселіно повідомила цього понеділка, 4-го, що вона збільшить спроможність дитячих центрів по всій країні для прийому дітей-біженців.

Про це стало відомо на стадіоні «Лейрія» під час підписання протоколу між AMITEI-Асоціацією соціальної солідарності Маразешу, CML та Secil, який оформляє роботу, яку ці організації проводять для підтримки переміщених українців.

Переклад з оригіналу: Denys Yaremko

Apoie o REGIÃO DE LEIRIA

Se chegou até aqui é porque este é um texto que lhe interessa. Por detrás dele há uma equipa e um conjunto de recursos que custam dinheiro e que, para continuarem a existir, precisam da sua ajuda. Gostávamos de lhe explicar como.